Середа, 20.03.2019, 20:42

  Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід 
Ви увійшли як Гость · Група "Гости"Вітаю Вас, Гость · RSS
Меню сайту
Випадкове фото


Форма входу

Статистика

Наша адреса
31100, Хмельницька обл.
м. Старокостянтинів
вул. І. Франка, 35
e-mail: spl-starokost@i.ua



Педагогічна преса


 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Мені не цікаво навчатися!

Чотири причини, чому кмітливі діти отримують двійки

 У кожному класі є учень, який, попри непересічні здібності, отримує двійки за контрольні і самостійні роботи, не виконує домашні завдання і взагалі не цікавиться шкільним навчанням. Така дитина для вчителя, з одного боку, дуже «незручна», адже доводиться шукати індивідуальний підхід, підбирати додаткові завдання. З іншого — подарунок долі, бо, знайшовши «ключ» до неї, вчитель отримує золотого учня. «Освіта України» дізналася, як зацікавити здібного учня.

Аби знайти правильний підхід до будь-якої дитини, найперше треба загля­нути їй в душу. Тут необхідна кон­сультація шкільного психолога. Звичайно ж, і в цьому разі не обійтися без улю­бленої фрази «лікарів душі»: кожен ви­падок — індивідуальний. Та все-таки ми вирішили розглянути хоча б «вершину ай­сберга» феномена під назвою «розумний двієчник» з допомогою порад психолога Тетяни Дроботун.

— Дуже часто талановиті учні ма­ють гарні оцінки лише з кількох пред­метів, — вважає фахівець. — Напри­клад, гуманітарії чудово пишуть твори й «запоєм» читають художню літера­туру, а хімія, фізика і математика для них — просто нецікаві предмети. Зворот­на ситуація — в «технарів». Наша сис­тема освіти так побудована, що відмін­никами стають діти, які мають посередні здібності з усіх предметів, тому старан­но навчаються, за що отримують хоро­ші оцінки. А талановитим просто нудно чекати, поки його однокласники півуроку роблять завдання, на яке йому зна­добилось десять хвилин.

Але не тільки відсутність зацікавленос­ті може стати причиною поганих оцінок кмітливої дитини. Отже, чотири найпо­ширеніші причини поганої успішності в школі.

ПРИЧИНА ПЕРША: НЕДООЦІНЮЄ СЕБЕ

Найпершою, на думку психологів, є зани­жена самооцінка. Дитина просто не вірить у свої сили. Здається, як тільки отримує складне завдання, розгублюється біля до­шки через те, що всі знання нібито вилі­тають з голови.

— Якщо вчитель помітив у школяра ознаки заниженої самооцінки, йому вар­то більше дізнатися про обстановку в його родині, — радить Тетяна Дроботун. — За­просіть батьків до школи і подивіться, як вони поводитимуться з дитиною. Часто причина зневіри учня у власних силах криється в тому, що його критикують батьки.

ПРИЧИНА ДРУГА: РОЗУМНІШИЙ ЗА ВСІХ

Діаметрально протилежне джерело по­передньому — дитина вважає себе «пу­пом землі», вундеркіндом. А вчителі, на її думку, обмежені у знаннях і розповіда­ють всілякі дурниці. На «зіркову хворобу» страждають діти, які, навпаки, отримують забагато материнської або загальної сімей­ної опіки. Такі учні швидко втрачають мо­тивацію до будь-якого заняття, якщо не досягають бажаного результату.

— У цьому разі, як і з заниженою само­оцінкою, не обійтися без тісної співпраці з батьками, — говорить психолог. — Спро­буйте переконати їх дати чаду більше сво­боди, навчити його самостійності.

ПРИЧИНА ТРЕТЯ: УСІМ НА ЗЛО

Раптове зниження успішності здібного учня одразу повинно стурбувати вчите­ля. Адже тут, найімовірніше, приховуєть­ся якась душевна або психологічна травма. Так діти часто намагаються привернути увагу батьків, зайнятих роботою або ін­шими справами. Дитині явно не вистачає уваги, і виклики батьків до школи — без­програшний варіант.

Буває, що протест викликаний і зворот­ною ситуацією, коли батьки забагато ува­ги приділяють оцінкам чада, але зовсім не цікавляться його внутрішнім світом.

— Основний метод боротьби з таким про­тестом — не дати учневі досягти своєї мети у такий спосіб, — впевнена Тетяна Дроботун. — Зв’яжіться з батьками так, щоб шко­ляр про це не знав, не влаштовуйте пока­зових викликів до директора. Обговоріть проблему з батьками тет-а-тет, порадьте їм більше часу проводити з дитиною.

ПРИЧИНА ЧЕТВЕРТА: ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ

Цей фактор може поєднуватися з гіперопікою або бути її наслідком. Таке тра­пляється з тими дітьми, яких завантажу­ють навчанням з раннього дитинства. Вони продовжують тягнути цей вантаж у почат­ковій школі, щоб дорослі були задоволе­ні. А ось коли переходять у середню шко­лу, то можуть і зовсім закинути навчання (у цьому віці авторитет дорослих падає). Адже програма стає складнішою, а віль­ного часу — все менше.

— У такій ситуації варто тимчасо­во зменшити частоту відвідування і кіль­кість додаткових занять, — радить пси­холог. — Дозвольте дитині розслабитися, більше часу проводити на свіжому пові­трі, з друзями. Словом, відчути всі прина­ди дитинства. Тоді навчання почне давати хоч якусь радість, і це допоможе віднови­ти інтерес до шкільних занять.

ВЛАСНИЙ ДОСВІД

ЗРОБІТЬ УЧНЯ СВОЇМ КОНСУЛЬТАНТОМ!

Ми запитали в досвідчених педагогів, як вони знаходять спільну мову з розумниками, які зовсім не цікавляться знаннями зі шкільної програми. Надія ТИХОНОВА, вчителька алгебри і геометрії:

— Я виробила свою стратегію: розумну дитину, якій нудно на уроках, роблю своїм консультантом, по­мічником. Такі учні є в кожному класі: вони встигають виконати завдання раніше за всіх. І рука за­вжди тягнеться вгору. Це ж чудово! У мене на уроці діти сидять по мікрогрупах. Так ось саме розум­ники є консультантами в групі. Вони без нагадування виконують свою роботу: допомагають тим, хто не зрозумів, консультують з важких питань, перевіряють самостійну роботу в інших, виконують додаткові завдання підвищеної складності. А іноді і стають співвикладачами – тобто ведуть якусь частину уроку разом зі мною: проводять словникові диктанти, які самі складають, пояснюють нову тему, беруть участь у закріпленні матеріалу, пояснюють домашнє завдання, готують презентації до уроку. Та чи мало мож­ливостей, які можна надати для саморозвитку обдарованим дітям? Це ж ті, хто бере участь в олімпі­адах та наукових змаганнях!

Алла КОЗАКОВА, вчителька хімії:

— Існуюча система не дає можливості розкривати індивідуальний творчий потенціал особистості, а «на­биває» голови дітей непотрібним мотлохом застарілих знань. Між змістом шкільних підручників і до­сягненнями сучасної науки – прірва. Мені здається, що роль вчителя змінюється. Нам треба замість «трансляції» застарілих знань режисерувати процес індивідуального саморозкриття особистості в проце­сі колективної розумової діяльності. Необхідно змінювати наші настанови з «над учнями» на «зсереди­ни мислячої групи дітей». Але це дуже важко, насамперед, для вчителя.

ПОРАДИ ВЧИТЕЛЯМ І БАТЬКАМ

ГОВОРІТЬ З ДИТИНОЮ ПРАВИЛЬНО!

Сімейний психолог Інна Хамітова дає корисні поради вчителям і батькам, як правильно будувати діалог із школярем, аби не сформувати в нього комплекс неповноцінності й допомогти повірити у свої сили.

1. Не просто хваліть дитину за досягнення, а заохочуйте її. Інакше, з’являються сумніви: а якщо я не вчитимуся на п’ятірки, не гулятиму з братом, не допомагатиму ма­тусі, чи будуть мене любити? Тому за можливості підкріплюйте в чада впев­неність у своїх силах. Подякуйте йому, скажіть, як ви цінуєте його допомогу.

2. Відзначайте прогрес, якого досягла дитина. Хваліть не за п’ятірки, а за поліп­шення, які ви помітили.

3. Запам’ятайте формулу: «Ми тебе лю­бимо, але нам не подобається те, що ти робиш». У складних ситуаціях ніко­ли не кажіть дитині: «Ти – ідіот!» будь-хто може робити неправильні вчинки. Але дитині може здаватися, що, якщо вона припустилася помилки, це ката­строфа. Діти повинні розуміти: батьків­ська любов буде з ними незалежно від їхніх помилок.

4. Залучайте малюків до допомоги. Тоді дитина відчуває себе корисною і потрібною. Причому з віком кількість обов’язків по­винна збільшуватися.

5. Будьте терплячі. Звичайно ж, нам хо­четься, щоб в учня все виходило чу­дово. Але, як тільки школяр береться за щось важливе для нього, батьки швиденько допомагають або навіть ро­блять все за дитину. А потім, коли з’ясовується, що саме чадо нічого зро­бити не може, в них виривається: «Який же ти недотепа!»

6. Розділяйте велике за обсягом завдання на кілька маленьких. Зрозуміло, що в процесі навчання все виходить не від­разу. Важливо розкласти завдання на кілька послідовних кроків, інакше ди­тина вирішить, що воно дуже важке і здасться без бою. Якщо ми ставимо перед дітьми недосяжну мету, а потім критикуємо, це теж підриває впевне­ність у своїх силах.

7. Будьте поблажливими. Навіть у дуже та­лановитих людей не все виходить. В та­кому разі виявіть співчуття.

Анна ЦЯЦЬКО, «Освіта України»  № 14



Джерело: http://pedpresa.com/blog/meni-ne-tsikavo-navchatysya.html#more-1815
Категорія: Мої статті | Додав: Admin (07.05.2012)
Переглядів: 655 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2019
Наше відео
Пошук
Безкоштовний хостинг uCoz