1. Поглиблене вивчення історії та правознавства згідно навчальних програм.
2. Дослідження української культури і побуту Хмельниччини.
3. Вивчення і пропагування діяльності знаменитих людей Старокостянтинівщини.
4. Збирання документальних свідчень людей про події минувшини і сьогодення на Старокостянтинівщині.
5. Збирання, описування, класифікація предметів побуту.
6. Дослідження і написання історії міста, рідної місцевості. Збирання легенд, міфів, казок, пісень, прислів’їв інших видів усної народної творчості.
7. Виконання творчих робіт у різних жанрах на історичну тематику і їх популяризація; написання віршів, пісень, сценаріїв.
Влітку учні нашого ліцею брали участь у пошуковій роботі в складі археологічної експедиції Кам'янець-Подільського педагогічного університету імені І. Огієнка, досліджували середньовіччя городища Губин.
В серпні 2015 року директор Старокостянтинівського професійного ліцею С. С. Кучерук передав центру-музею "Старий Костянтинів" ікону Божої матері орієнтовно 17-18 ст. Ікона знаходилася в музеї кабінету історії ліцею. Директор закладу неодноразово брав участь в наукових конференціях, круглих столах на тему історії рідного краю. Його праці опубліковано у виданнях наукових конференцій, засобах масової інформації. Завідувач відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини В. І. Муляр висловив щиру вдячність С. С. Кучеруку, гуртку "Пошук" за переданий цінний експонат та активну участь в дослідженні багатого історичного минулого нашого краю.
До 70-річчя визволення України.
Історія повторюється
Теперішня територія України бачила чимало військових конфліктів - це і Російсько-Польська війна, Турецька війна, Перша світова, визвольні змагання після Жовтневої революції, упродовж першої половини ХХ століття на території України, анексія України Німецькими військами за Брестським мирним договором, Українсько-Польська, Радянсько-Польська, бої в Карпатській Україні, Друга світова, партизанська війна радянської доби і партизанська війна УПА. Хто тільки не спочиває в нашій Українській землі: французькі воїни, англійські, австрійські, грецькі, румунські, мадярські, німецькі, російські та інших країн світу. Нажаль, локальні та глобальні війни, нічого світ так і не навчили. Військові кладовища в Україні сьогодні продовжують рости.
Заплутана історія битви під Зеленцями
Загальноприйнята «Битва під Зеленцями (також у російських джерелах «Бій під Городищем») сталася 18 червня (7 червня за старим стилем) 1792 року під час Польсько-Російської війни 1792 року біля села Зеленці (Жилинці), зараз Шепетівського району. Польський корпус князя Понятовського взяв гору над російськими військами генерала Моркова, але оскільки поляки продовжили відступ з огляду на стратегічну позицію, у російських джерелах цей бій вважається перемогою росіян».
Певне ні один історик, краєзнавець не міг зрозуміти, як в одній битві виявилось два переможці? Досліджуючи дану тему я дійшов висновку а з часом і набув певні переконання і з метою пошуку істини маю повідомити їх. Насамперед між Юліанським та Григоріанським календарем різниця в 13 днів. Отже бій відбувся не 7 червня під Зеленцями за старим стилем 1792р., а 5 червня! Випадає з розрахунку два дні. Викликає зацікавленість і картина Олександра Орловського «Битва під Зеленцями».
Якубовський В. І.
Літописний Губин як археологічна пам’ятка і база проведення археологічних практик студентів-істориків Кам'янець-Подільського
національного університету імені Івана Огієнка.
Село Губин Старокостянтинівського району, що на Хмельниччині, де щорічно проходять археологічну практику студенти-історики Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, і є тим населеним пунктом, назва якого іде від середньовічного літописного міста Губин, що у ХІІ – ХІІІ ст. перебувало у складі населених пунктів історичної Болохівської землі. Сліди означеного міста засвідчує його чотирьохчастинний укріплений центр – городище, – руїни якого зосереджені у правобережній частині сучасного села (рис 1). Доказом є також значна колекція археологічних знахідок (рис.2, 2а, 2б ), добутих у час розкопок території Губинського городища та його передмість і переданих на зберігання у фонди Старокостянтинівського районного краєзнавчого музею.
Середньовічний Губин доволі давно перебуває у полі наукових інтересів археологів, істориків та студентів історичного факультету нашого вузу. Так, перші широкомасштабні археологічні дослідження університетська експедиція розпочала ще у 1997 році. Впродовж наступних польових сезонів, включно до 2005 року, вони здійснювалися під керівництвом професора-археолога І. С. Винокура на площі північної укріпленої частини городища, або дитинця. Тодішні польові роботи було націлено на з’ясування характеру і структури дитинця, його планування, особливостей внутрішньої забудови та оборонних
комплексів, які його захищали. В результаті виявлено археологічні матеріали, які дозволили сформувати відносно повне уявлення про цю важливу частину укріпленого центру середньовічного Губина.
Впродовж досліджень дитинця щосезонно в роботі експедиції брали участь науково-педагогічні працівники історичного факультету Кам'янець-Подільського національного університету доцент В. І. Якубовський і В. П. Мегей. Спорадично участь в експедиціях брали також викладачі Житомирського державного університету М. В. Ходакова і А. В. Шевчук (2004- 2005 рр) та О. І. Журко від Приватного навчального закладу «Хмельницький економічний університет». Із 2007 року роботи з вивчення літописного Губина вступили у нову фазу. Основні зусилля археологічної експедиції, якою з 2006 року незмінно керує професор кафедри історії України В. І. Якубовський, були зосереджені на поглибленому дослідженні історичної топографії Губина, оскільки до цього часу, окрім даних про дитинець, інформації про інші складові частини укріпленого центру, як і про його сільську округу, фактично не було. Тому вивчення топографії Губина, яке має багатоплановий зміст, триває і сьогодні. З цією метою роботами було охоплено південно-західну, південно-східну і південну укріплені частини Губинського історичного центру, а також його передмість.
Мені пощастило разом із Василем Горбатюком зустрітися зі старокостянтинівськими краєзнавцями Василем Поліщуком, Сергієм Ляховецьким та Володимиром Бершацьким, які передали нам ці безцінні історичні реліквіі, віднайдені ними на початку квітня в урочищі Жеребки біля села Підгірного. Досі про молочні бідони (найчастіше саме їх повстанці використовували з цією метою) з подібними архівами доводилося лише читати, а тут доля подарувала можливість, образно кажучи, власноруч доторкнутися до історії. А вже минулого четверга разом із письменником Петром Малішем з допомогою депутата Хмельницької міської ради Богдана Міхняка, який особисто взяв на себе клопоти з доставки нас у Підгірне, ми у супроводі працівників Шепетівського відділення СБУ вивчали місцевість безпосередньо в урочищі Жеребки. До речі, пошуки схрону з архівом були доволі ризикованою справою для пошуковців, адже їм тоді довелося звертатися за допомогою до саперів-еменесників, які розмінували навколо схрону з архівом понад десяток мін та гранатну розтяжку. Тож і того дня Василь Поліщук продовжував працювати у лісі з металошукачем. Ми ж хотіли віднайти місце, на яке вони натрапили раніше, де найймовірніше розташувалася базова криївка повстанців, що після тривалих пошуків нам таки вдалося зробити.
Отже на мапі національно-визвольних змагань, пов’язаних з героїчною боротьбою за власну державність в нашім краї, віднині з’явилося ще одне знакове місце, яке найближчим часом потребуватиме уважного вивчення істориками, краєзнавцями, адже вже є ряд версій щодо приналежності цього архіву конкретному підрозділу УПА. Та нині найперше треба надати допомогу колективу обласного літературного музею із музеєфікацією віднайденого архіву, подумавши заразом і про меморіалізацію цих пам’ятних місць на Старокостянтинівщині.
І ще одна символічна і не менш героїчна сторінка цієї історії: на фронтоні початкової школи села Підгірне привертає увагу меморіальна дошка землякові Олегу Майстришину, який героїчно загинув у червні минулого року вже на нинішній російсько-українській війні. Погодьтеся, такі події мають очевидну історичну тяглість, як і патріотичні традиції в цих краях…
javascript://Фото автора
Старокостянтинівське Гетто - історія одного життя
Сергій Кучерук
(Із розповіді Леоніда Білика)
Народився я 18 лютого 1937р. в райцентрі Гриців, Хмельницької обл, Україна, в сім'ї сільських учителів. Гриців був окупований 4 липня 1941р. Рівно через місяць, 4 серпня, німці провели перший масовий розстріл євреїв, в якому була розстріляна моя мама, Білик Марія Лазарівна.
Всіх євреїв зібрали в місцевій школі та розвели по класам. Потім людей виводили, а на виході стояли, два німці і керували кому на право, кому наліво - додому. До цього був наказ всім євреям в віці від 16 до 50 років взяти з собою лопати (ніби для ремонту дороги) і вивели всіх в ліс, де наказали вирити рів. І всіх, в той же день, розстріляли в цьому лісі. Ті, кого не вивели на розстріл, діти та літні люди залишились поки в гетто. Вижили і ті чоловіки, які сховались, будучи впевненими, що жінок та дітей карателі не розстріляють. В цьому, першому розстрілі були вбиті наші рідні: брат і сестра мого батька, Мотя з дружиною і Роза разом із чоловіком та їх діти (Хая, Роза, Гілля – були розстріляні в Старокостянтинівському Гетто в березні 1942 року під половецьким лісом ). До речі, Грицівське гетто було закрито 24 квітня 1942 року, а людей перегнали на вільні місця в Старокостянтинівске гетто. В свою чергу Старокостянтинівске гетто також припинило свою страшну місію 29 листопада 1942року.
Для того, щоб зрозуміти, як важко було вижити євреям необхідно осмислити адміністративний устрій окупованої України. Дослідник Гурський В.С. зазначає, що адміністративно Старокостянтинівщина тоді входила до Кам’янець-Подільської області, що на даний час входить до Хмельницької. Старокостянтинівщину гітлерівські війська окупували 8 липня 1941 р. Місто Старокостянтинів стало центром Старокостянтинівського гебітскомісаріату, до якого увійшли Грицівський, Остропільський, Старокостянтинівський та Старосинявський райони. Очолював його гебіт Шродер. Старокостянтинівський гебітскомісаріат став найголовнішим органом нацистської влади на Старокостянтинівщині. Щодо органів німецької цивільної влади то можна зазначити, що в окрузі Старокостянтинівщини працювали українські органи місцевого самоуправління, які підпорядковувалися німецькій цивільній владі. В директиві Гітлера від 12 вересня 1941 року говорилось: «Боротьба проти більшовизму вимагає нещадних та енергійних дій, насамперед, проти євреїв, котрі є головними носіями більшовизму».
До проведення акцій по знищенню євреїв залучались новостворені формування допоміжної поліції, які в м. Старокостянтинові та Острополі охороняли гетто. Окупаційний режим здійснювався гестапо, військами СС, Службою безпеки (СД). Діяла також допоміжна адміністрація з місцевих жителів (бургомістри, старости, поліція). Необхідність керування окупованими територіями України вимагала великого і розгалуженого адміністративного апарату, створити який, без участі місцевого населення було важко. Окремі мешканці Старокостянтинівщини за певних обставин співпрацювали з окупаційною владою. Більшість із них складали ті, хто став жертвою сталінської репресивної системи, бажав помститися радянській владі. Вони йшли в окупаційні органи, поліцію, каральні підрозділи. Саме вони сприяли арештам і знищенню антигітлерівського підпілля на Старокостянтинівщині та в інших завойованих населених пунктах окупованої України, допомагали знаходити комуністів, радянських активістів, євреїв, прирікаючи їх на знищення; іноді колабораціоністи безпосередньо брали участь в «акціях знищення». В м. Старокостянтинів була створена міська управа в підпорядкуванні Кам’янець-Подільській області. Кам’янець-Подільська область підпорядковувалась Генеральній окрузі «Волинь», а вищою владою став рейхкомісаріат «Україна» з резиденцією в м. Рівне.